Поділ майна подружжя
Доброго вечора. У 1976 році мої бабуся та дідусь, перебуваючи у шлюбі, побудували будинок у селі. У 2012 році померла бабуся, залишила заповіт на мене. У 2019 році помирає дідусь, залишає заповіт на сусіда. Я отримала у спадок від бабусі земельний пай, а будинок на той час не був зареєстрований. Звернулась до нотаріуса у 2020 році, щодо оформлення частини будинку на себе, але відмова, бо дідусь у листопаді 2019 року, зареєстрував будинок на себе. Чи маю я право на 1/2 будинку? Яким чином мені вирішувати це питання? Дякую
Консультация исполнителя
Доброго вечора, шановна замовник!
Заповіт, що зробив Ваш дідусь, на сусіда, викликає декілька питань. А чи все там чисто, та законно?.
У відповідності до п. 2 статті 1222 Цивільного кодексу України
2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
А за п.1 статті 1223 Право на спадкування
1. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Тобто сусід став спадкоємцем Вашого дідуся за заповітом на законних підставах.
Заповідати людина може лише те майно, право на яке оформлено, зареєстроване у спосіб визначений законодавством України. Тому заповіт на половину будинку який зробила бабуся, був би чиниий, якби будівля була зареєстрована до заповіту на Вас. А так, у зв'язку з реєстрацією будинку дідусем, а потім вже оформлення заповіту, заповіт на сусіда дійсний.
У випадку незареєстрованого права на будинок і відсутності заповіту спадкоємцями стали би особи визначені главою 86 Спадкування за законом (статті 1258 - 1267), і тоді сусіду нічого б не дісталось.
Якщо після смерті близької людини Ви дізналися, що вона заповіла своє майно іншій особі, і це рішення спадкодавця є дивним, то в першу чергу, переконайтесь, що таке рішення було законним.
Нажаль, дуже часто зустрічаються випадки, коли нечесні, недобросовісні громадяни, які бажають швидко та без зусиль одержати майно для свого збагачення, одурюють людей похилого віку, незаконними схемами змушують людей складати заповіти а свою користь, тим самим позбавляючи законних спадкоємців їх права на спадок.
За п.2 статті 1223. Право на спадкування
2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Статтєю 1224 передбачено підстави для усунення від права на спадкування
Стаття 1224. Усунення від права на спадкування
1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
Визнати заповіт недійсним можливо лише через суд, подавши позовну заяву до районного суду за місцем відкриття спадщини (смерті заповідача).
Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.
Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом.
Такими особами можуть бути:
спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 Цивільного кодексу України,
спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно,
спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів),
особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.
Підставами визнання недійсним заповіту є:
1). Складання заповіту особою, яка не мала на це права, тобто недієздатною особою.
2). Складання заповіту з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення.
3) При складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначається, що правила ст. 225 ЦКУ поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 Цивільного процесуального кодексу (обов’язкове призначення експертизи) зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦКУ суд відповідно до ст. 145 ЦПК зобов’язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Порада: Я б порекомендував Вам для вирішення цього непростого питання звернутись до адвоката, який проаналізує ситуацію та може допомогти вирішити її в судовому порядку.
З повагою Микола Лях
