Оформлення дозволу виїзду за кордон

Доброго дня!

Якщо Ви хочете виїхати за кордон саме за станом здоров'я, то у даному випадку можливі 2 варіанти:

1) Виїзд як особа з інвалідністю. Відповідно до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:

особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).

Згідно з пунктом 3.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561 (далі - Інструкція № 561), група інвалідності III встановлюється при таких захворюваннях: відсутність одного ока; стійкий повний птоз на одному оці після проведення усіх видів відновного лікування; сліпота на одне око (гострота зору з переносною корекцією 0,05 і нижче або концентричне звуження поля зору до 10 град. від точки фіксації); двобічна глухота; стійка трахеостома; стеноз гортані II-III ступенів внаслідок травматичного або інфекційного ураження нервово-м`язового апарату гортані з одно- або двобічним парезом і стійкою дисфонією; стійка афонія органічного генезу; дефект щелепи чи твердого піднебіння, якщо протезування не забезпечує жування; спотворюючі обличчя рубці та дефекти, які не піддаються хірургічно-косметологічній корекції; гіпофізарний нанізм; остеохондропатія, остеохондродистрофія при зрості менше 150 см.; помірна сенсорна афазія; параліч китиці; параліч або виражений парез верхньої або нижньої кінцівки, що супроводжується значним обмеженням обсягу активних рухів в усіх суглобах і гіпотрофією м`язів: плеча - більше 4 см, передпліччя - більше 3 см, стегна - більше 8 см, гомілки - більше 6 см, а також гіпотрофією м`язів китиці чи стопи; чужорідне тіло в речовині головного мозку (внаслідок травми), якщо травма супроводжувалась абсцесом мозку або менінгоенцефалітом; значний дефект кісток черепа (3 кв.см і більше, крім випадків заміщення його аутокісткою) або при менших розмірах, якщо має місце пульсація мозку, або при відсутності пульсації у випадках, коли травма супроводжувалась ускладненням (інфекційно-гнійним процесом); відсутність китиці і вищий рівень ампутації верхньої кінцівки; хибний суглоб плеча або обох кісток передпліччя; відсутність усіх фаланг чотирьох пальців китиці, за винятком першого; відсутність трьох пальців китиці, включаючи перший; анкілоз чи виражена контрактура тих самих пальців у функціонально невигідному положенні; відсутність першого та другого пальців з відповідними п`ястковими кістками; відсутність перших пальців обох китиць; відсутність трьох пальців китиці з відповідними п`ястковими кістками; кукса стегна чи гомілки; кукса стопи на рівні суглоба Лісфранка або на вищому рівні; двобічна кукса стопи з резекцією голівок плюсневих кісток за Шарпом; різко виражена контрактура чи анкілоз двох скокових суглобів; різко виражена контрактура чи анкілоз скокового суглоба з розташуванням стопи у функціонально невигідному положенні; різко виражена контрактура чи анкілоз кульшового або колінного суглоба; вроджений чи набутий вивих одного кульшового суглоба із значним порушенням функції; деформація грудної клітки внаслідок резекції чотирьох і більше ребер при наявності дихальної недостатності І ступеня і більше; хибний суглоб стегна чи обох кісток гомілки або великої гомілкової кістки при неефективності реабілітаційних заходів після п`яти років спостереження; нестійкий колінний чи кульшовий суглоб з вираженим порушенням функції кінцівки; укорочення нижньої кінцівки на 7 см і більше; ендопротез колінного чи кульшового суглоба або діафіза великих трубчастих кісток; сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю дихальної недостатності або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня; анкілоз або різко виражена контрактура ліктьового суглоба у функціонально невигідному положенні; контрактура передпліччя в положенні повної пронації; ішемічна контрактура передпліччя Фолькмана з вираженим функціональним порушенням китиці; екстирпація шлунка, тотальна колопроктектомія, панкреатоектомія з наявністю цукрового діабету; тотальна тиреоїдектомія з субкомпенсованим або некомпенсованим гіпотиреозом при адекватному лікуванні; чужорідне тіло в серцевому м`язі чи у перикарді внаслідок травми (поранення), штучний клапан серця, функціонуючий кардіостимулятор; відсутність однієї нирки; відсутність однієї легені; однобічна мастектомія внаслідок злоякісного новоутворення .

ОДНАК, ЗВЕРНІТЬ УВАГУ НА НАСТУПНЕ.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).

Частина перша статті 2 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV).

Абзац четвертий частини першої статті 1 Закону №2961-IV встановлює, що інвалідність - це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Обмеження життєдіяльності - це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №2961-IV).

Медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону №2961-IV).

Статтею 7 Закону №2961-IV передбачено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу "особа з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю" у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Медико-соціальні експертні комісії визначають: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності; види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров`я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною); причинний зв`язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою; ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання; ступінь втрати здоров`я, групу інвалідності, причину, зв`язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 03 грудня 2009 р. № 1317 (далі - Положення №1317) визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.​

Згідно з п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до п. 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:

- обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;

- обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;

- обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);

- обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);

- обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;

- обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня -здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Пункт 2.2 Інструкції № 561 передбачено, що критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

ВИСНОВКИ: відтак, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: <…> обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; <…> обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії).

При цьому, відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. 

У направленні на МСЕК за формою 088/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110,​ зазначаються частота і тривалість тимчасової непрацездатності (відомості за останні 12 місяців).​

При цьому, згідно пункту 18 ​Положення № 1317 ​​відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.​

Найчастішими відмовами МСЕК для призначення групи інвалідності є:

1. Недообстеження, недостатність обгрунтування хвороби.
2. Відсутність деяких (уточнюючих) лікарських записів у зв’язку з чим неможливо визначити ступінь інвалідності.
3. Недостатність діагнозів чи симптомів тощо.

2) Виїзд як особа, визнана ВЛК тимчасово непридатною чи непридатною з виключенням з військового обліку. Для виїзду будуть потрібні наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довідка ВЛК та військово-обліковий документ з відміткою при тимчасову непридатність чи непридатність з виключенням з військового обліку. Зазначене підтверджується роз'ясненнями, розміщеними на сайті Державної прикордонної служби України - https://dpsu.gov.ua/ua/Peretinannya-derzhavnogo-ko...

Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 (далі - Положення № 402), постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Ваш діагноз можна віднести до статті 52 Розкладу хвороб​. Однак, конкретний пункт (а,б,в,г) та відповідно ступінь придатності можуть визначити лише лікарі-члени ВЛК. Оскільки тільки вони мають необхідні знання та кваліфікацію. Юристи не мають медичної освіти, щоб давати таку оцінку. Можете ознайомитися з відповідним судовим рішенням - https://reyestr.court.gov.ua/Review/110241900.

РОЗКЛАД хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1109-08/conv#...​):

ПОЯСНЕННЯ щодо застосування статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1109-08/conv#...​):

Стаття 52

До пункту "а" належать:

набуті стравохідно-трахеальні або стравохідно-бронхіальні свищі, які не оперовані або з незадовільним результатом лікування;

рубцеві звуження або нервово-м'язові захворювання стравоходу зі значними клінічними проявами, що потребують систематичного бужування, балонної дилатації або хірургічного лікування;

ГЕРХ IV стадії - стравохід Баррета;

тяжкі форми хронічних неспецифічних виразкових колітів, ентеритів (у тому числі і хвороба Крона) із значними порушеннями функцій;

наслідки резекції тонкої або товстої кишки у вигляді стійкого, значного занепаду живлення або порушення функцій;

випадіння усіх шарів прямої кишки під час ходьби або переміщення тіла у вертикальне положення (III стадія);

протиприродний задній прохід, кишковий або каловий свищ як завершений етап хірургічного лікування;

недостатність сфінктера заднього проходу III ступеня;

хронічний парапроктит зі стійкими або такими, що часто відкриваються та важко піддаються лікуванню, свищами.

До пункту "б" належать:

ГЕРХ з виразковим езофагітом, з позастравохідними проявами, що потребує повторного тривалого стаціонарного лікування (два та більше разів на рік), з помірним порушенням функції травлення. ГЕРХ повинна бути підтверджена ендоскопічним і (або) рентгенологічним дослідженнями (обов'язково у горизонтальному положенні). За змогою, проведення pH-моніторування стравоходу;

хронічні рецидивуючі неспецифічні виразкові коліти, хвороба Крона (крім тих, що зазначені в пункті "а");

наслідки резекції тонкої або товстої кишки з незначними проявами демпінг-синдрому;

спайковий процес у черевній порожнині з явищами кишкової непрохідності, який потребує стаціонарного лікування (спайковий процес повинен бути підтверджений даними рентгенологічного дослідження або хірургічного лікування);

випадіння прямої кишки при фізичному навантаженні (II стадія);

недостатність сфінктера заднього проходу I, II ступенів;

хронічний парапроктит з частими (два рази і більше на рік) загостреннями.

До пункту "в" належать:

дивертикули стравоходу з клінічними проявами, що не потребують хірургічного лікування;

рубцеві звуження та нервово-м'язові захворювання стравоходу при задовільних результатах консервативного лікування;

хвороби стравоходу, кишечника, спайкова хвороба з незначним порушенням функцій;

ГЕРХ з виразковим езофагітом та не частими загостреннями;

гастродуоденіти з порушенням секреторної та кислотоутворювальної функцій, із занепадом живлення, частими (два рази і більше на рік) загостреннями, які потребують повторної і тривалої госпіталізації;

випадіння прямої кишки при дефекації (I стадія);

хронічний парапроктит, що протікає з нечастими загостреннями без утворення зовнішнього свища.

У разі випадіння прямої кишки, наявності кишкових або калових свищів, звуження заднього проходу або недостатності його сфінктера, наявності хронічного парапроктиту військовослужбовцям пропонується хірургічне лікування. Після оперативного лікування медичний огляд проводиться на підставі статті 56 Розкладу хвороб. Придатність до військової служби, до навчання у ВВНЗ визначається залежно від результатів лікування. У разі рецидиву захворювання або відмови від хірургічного лікування постанова приймається за пунктом "а", "б" чи "в".

До пункту "г" належать:

ГЕРХ з ерозивним або катаральним езофагітом та нечастими загостреннями;

синдром подразнення товстої кишки;

хронічні запальні захворювання шлунково-кишкового тракту без порушення функції.

ХХХХХ

Відповідно до пунктів 3.2-3.5 глави 3 розділу II Положення № 402 кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.

Перед оглядом військовозобов'язаних їм проводиться рентгенологічне (флюорографічне) обстеження органів грудної клітки, загальний аналіз крові, визначаються група крові та резус-належність (особам, у яких немає відповідної відмітки у військовому квитку), ЕКГ, дослідження сечі. Особам, яким більше 40 років, обов'язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор.

До початку огляду військовий комісаріат на всіх військовозобов'язаних отримує дані із психоневрологічних, протитуберкульозних, шкірно-венеричних диспансерів, наркологічних закладів (на тих, що перебувають на обліку у вказаних диспансерах, закладах, - витяг з історії хвороби), на осіб, що визнані інвалідами, - дані з органів соціального забезпечення, також медичну картку амбулаторного хворого (облікова форма МОЗ України № 025) з поліклінік та медико-санітарних частин за місцем проживання, роботи або навчання.

Відповідно до пункту 3.8 Положення № 402 постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.

Рішення ВЛК можуть бути оскаржені в такому порядку:

• постанови ВЛК районного (міського) військового комісаріату переглядаються ВЛК військового комісаріату Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва;
• переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК мають право ВЛК регіонів (постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право переглядати тільки ЦВЛК);
• постанови будь-яких ВЛК можуть переглядатися ЦВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК

Для перегляду рішення особі необхідно подати у ВЛК вищого рівня або ЦВЛК заяву про перегляд оскаржуваної постанови ВЛК нижчого рівня та додати до заяви всі наявні документи, видані військово-лікарською комісією, рішення якої переглядається. Також в заяві необхідно вказати причини ініціювання перегляду.

Оскарження рішення ВЛК в суді здійснюється в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Пишіть, якщо виникнуть додаткові питання.

Буду вдячна за ваш відгук, всього найкращого!