Землю ОСГ, яка належить мені як власнику, фактично обробляє місцевий латифундист без документів, що робити?

Стосовно Вашої ситуації можемо повідомити наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Конституцією України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності, зокрема, на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі придбання за договором купівлі-продажу.Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. 

Відповідно до статті 90 Земельного Кодексу власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.       

Отже, наскільки зрозуміло, Ваші права на земельну ділянку оформлено відповідно до вимог законадавства та зареєстровано у належний спосіб.

Що стосується використання земельної ділянки іншими особами без  правоустановчих та дозвільних документів, то насамперед необхідно з’ясувати - які все ж таки підстави  існують та на яких правах відбувається так зване використання орендарями цих земель.  Можливо є якісь договори, які вже втратили силу чи є недійсними.                                                      

У разі, якщо прав взагалі немає, то має місце самовільне зайняття земельної ділянки.  Ці дії свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.Ці дії також можна трактувати як рейдерське захоплення землі.

Відповдно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" власник земельної ділянки має право встановити вимогу нотаріального посвідчення договору та внесення змін до договору, якщо це договір про встановлення земельного сервітуту, оренди землі, надання прав користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, для забудови, або предметом якого є нерухоме майно чи його частина.

Вимога нотаріального посвідчення договорів дозволить унеможливити протиправне заволодіння майном.

Вимога нотаріального посвідчення договору є ініціативною, а тому особа з даною вимогою має самостійно звернутись до нотаріуса.

Також у даному випадку може бути подвійна державна реєстрація права оренди земельних ділянок.  Це ситуація, коли щодо однієї земельної ділянки наявні два зареєстрованих права оренди за різними орендарями.

Найчастіше такі ситуації виникають через зміну процедури державної реєстрації права оренди (договорів оренди) земельних ділянок, яка відбулася 01 січня 2013 року.

До 2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Поземельної та записів до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель.

З 01 січня 2013 року державна реєстрація договорів оренди землі не здійснюється у Державному реєстрі земель. Замість цього проводиться державна реєстрація права оренди земельних ділянок у запровадженому у 2013 році Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому законодавством не було передбачено автоматичного перенесення відомостей про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з Державного реєстру земель до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що призвело до того, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня інформація про чинні правовідносини оренди земельних ділянок, права на які виникли до 2013 року.

З метою запобігання виникненню подвійної реєстрації права оренди однієї земельної ділянки за різними орендарями, дотримання гарантій достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно, обов’язок державного реєстратора прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитувати від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов’язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.

У разі коли відомості Державного земельного кадастру про власників, користувачів земельної ділянки, перенесені з державного реєстру земель, містять неповну або неточну інформацію, що унеможливлює ідентифікацію особи, державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав надсилає відповідно до Порядку ведення держ. зем. кадастру повідомлення в електронній формі державному кадастровому реєстраторові про уточнення інформації в Державному земельному кадастрі, в якому зазначається виключний перелік відомостей, що є неповними або неточними.

Державний реєстратор у разі наявності в нього паперових носіїв інформації (реєстрових книг, реєстраційних справ, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації) використовує також відомості, які містяться на відповідних носіях інформації.

Отже, перед укладанням договору купівлі-продажу або оренди земельної ділянки та державною реєстрацію цього права буде за доцільне попередньо отримати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку задля того, щоб володіти повною інформацію про чинні (припинені) правовідносини. А також можливо отримати витяг з реєстру нерухомості саме за земельною ділянком, тобто за суб’єктом.

Крім того, власник об’єкту нерухомого майна (земельної ділянки) може подати до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, яку державний реєстратор, уповноважена особа невідкладно реєструє в базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У вашому разі, коли Ви виявили, що Ваша земельна ділянка без Вашого дозволу використовується сторонньою особою, необхідно звернутись до Державної інспекції сільського господарства України. Інспектор вказаної інспекції має провести обстеження земельної ділянки, скласти акт обстеження земельної ділянки, визначити розмір шкоди, завданої її самовільним зайняттям та здійснити заходи із притягнення порушника до адміністративної відповідальності. 

Відповідно до пункту б частини 1 стаття 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі  без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У ст. 156 Зем.Кодексу вказані гарантії, пов’язані з відшкодуванням власникам землі збитків, заподіяних внаслідок:

• вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
• тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
• встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
• погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
• приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
• неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 152 ЗК, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також на відшкодування завданих збитків.

Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом:

• визнання прав;
• відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
• визнання угоди недійсною;
• визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
• відшкодування заподіяних збитків;
• застосування інших, передбачених законом, способів.

Органи, уповноважені вирішувати земельні спори:

Відповідно до ст. 158 ЗК, до переліку органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, належать суди, органи місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Але лише судом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Отже, у консультації наведені основні моменти щодо врегулювання ситуації, що склалася та шляхи її вирішення.

Якщо у Вас є додаткові запитання або уточнення - звертайтесь.

Успіхів Вам!