Стаття на тему нововведень до Кримінального кодексу України.

Нововведення до Кримінального кодексу України в частині реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, що набрали чинності 11 січня 2019 року.

  Підписавши ще в 2011 році Конвенцію Ради Європи ( так звану Стамбульську конвенцію) про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та про боротьбу з цими явищами, та так і не ратифікувавши її на цей час ( хоча пан Президент при нагоді постійно наголошує про необхідність такої ратифікації), Законом України від 6 грудня 2017 року №2227-VІІІ було внесено ряд змін до Кримінального та Кримінального процесуального законодавства , які набули чинності 11 січня 2019 року.

  Законом імплементуються положення Стамбульської конвенції (нагадаю-не ратифікованої),  у національне законодавство, що за думкою ( якщо вона, звісно, у них є) законотворців дає можливість удосконалити кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України для боротьби з  насильством стосовно жінок та домашнім насильством. Не вдалося ратифікувати, не проблема-норми Конвенції все одно відобразили у національному законодавстві окремим Законом.

  Торкнемося у цій статті безпосередньо тих змін, які викликали у суспільстві чималий резонанс, стали наслідками чисельних обговорень у соціальних мережах та несуть купу інсинуацій на цю тему.

  Новелою у Кримінальному кодексі є стаття 126-1 "Домашнє насильство". У диспозиції статті під "домашнім насильством" слід розуміти умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя бо іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. Як бачимо, з'являються такі цікаві форми насильства, як психологічне та економічне.  Ці поняття розкриваються у Законі України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Економічне насильство-це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися таке інше.

  Під психологічним насильством слід вважати словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

 Тобто, ми бачимо, що для "несвідомого" подружжя є величезна купа механізмів  недобросовісного та, не виключено, що і шахрайського впливу. При бажанні та прихильності правоохоронних органів "за часточку малу" до потерпілої , яка образиться на те, що не придбав їй якусь річ, чи не виділяєш достатньо коштів на "кишенькові витрати", можна "заїхати до хати" на два рочки, або по мінімуму відпрацювати на громадських роботах до 240 годин. Також норми диспозиції даної статті стосується і взаємовідносин між  колишнім подружжям.

  До статті 134 "Незаконне проведення аборту  або стерилізації" було додано сам термін "стерилізації", криміналізовано (тобто визнано злочином) процес примушування до аборту або стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи. Вважаю такі новели корисними.

  Криміналізовано також примушування до шлюбу, або до продовження примусово укладеного шлюбу, або до вступу у співжиття без укладання шлюбу, або до продовження такого співжиття, або спонукання з цією метою особи до переміщення на територію іншої держави, ніж та, в якій вона проживає, що було викладено у статті 151-2 Кримінального кодексу. Максимальна санкція за цією статтею - до 3-х років позбавлення волі.

  Предметом гострої дискусії стали зміни до статті 152 "Згвалтування", особливо в частині відсутності добровільної згоди потерпілої особи. Сама стаття наразі викладена у такій редакції : "Вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи..." Законотворці навіть намагалися у примітці до даної статті визначити поняття добровільної згоди, визначивши її як результат вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин. Тобто-ні про що. Трактування розмито і таке широке, що не дарма у багатьох правників це викликає певні побоювання, щодо можливих інсинуацій та явних шахрайських дій з боку "потерпілої"  сторони та злочинного ентузіазму, перегинів з боку деяких правоохоронців. Також , як обтяжуючі обставини, у частині 2 даної статті визначено скоєння згвалтування щодо подружжя чи колишнього подружжя, або особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв’язку з виконанням цією особою службового, професійного чи громадського обов’язку, або щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. Тепер треба обережніше ставитися до запрошень від "колишніх", які раптом вирішили згадати "старі часи".

  У частині четвертій тепер передбачено згвалтування саме "особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди" , хоча в старій редакції була передбачена відповідальність за згвалтування малолітньої особи, яка і є такою, що не досягла 14-ти років, хоча не було наявним поняття  добровільної згоди від такої особи. Санкція частини 4 статті 152 трішки різниться від старої редакції, знижено поріг мінімального строку позбавлення волі - тепер від восьми років до п'ятнадцяти, а було від десяти.

  Змінена редакція статті 153 - тепер це "Сексуальне насильство" , замість "задоволення статевої пристрасті неприродним способом". Під сексуальним насильством розуміється вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи. Тобто, практично згвалтування, тільки відсутня така кваліфікуюча ознака, як половий акт( чи проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, якщо бути точним). Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від 3-х до 5-ти років. Обтяжуючі ознаки викладені у другій частині і тотожні таким у другій частині статті 152 "Згвалтування"( щодо подружжя, колишнього подружжя таке інше). Також дуже цікавенна стаття в з погляду на те, як трактується поняття "будь-яких насильницьких дій сексуального характеру". Це може бути і поцілунок, і торкання об'єкту злочину і навіть вербальна чи невербальна фізична поведінка сексуального характеру, яка створює принизливе чи образливе середовище, порушуючи гідність особи. Наприклад флірт. Такий собі насильницький флірт. Чи не так подивився на свою супутницю у купе потяга, тим самим порушивши її гідність. Ну от так супутниця вирішить. І все-кваліфікація є.

  Торкнулися зміни і щодо примушування до вступу в статевий зв'язок. Це норма статті 154 Кримінального кодексу. Передбачено, що примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою, тягне за собою покарання у вигляді штрафу до 50-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до пів року. Обтяжуючими обставинами є матеріальна або службова залежність потерпілої особи а також погрози щодо знищення, пошкодження майна потерпілої особи чи її близьких родичів, або погрози розголошення відомостей, що ганьблять потерпілу особу або її близьких родичів. Як можна примусити особу до вступу в статевий зв'язок , якщо вона надає згоду? Крім явно зайвої вказівки на відсутність добровільної згоди потерпілої особи, стаття 154 КК України містить і інші недоліки. Якщо тлумачити буквально першу частину даної статті, то суб'єкт злочину має примушувати потерпілу особу до здійснення акту сексуального характеру не з самим собою, а категорично з іншою особою. Маячня якась.

  Крім зазначених вище недоліків нововведень , існують ще такі, що найбільш обурюють і дивують своїм низьким юридичним рівнем. Так, нове формулювання ч.1.ст.152 вказує на те, що потерпілим за цим складом злочину є особа, яка зазнала вагінального, анального або орального проникнення. А як бути, наприклад, у разі недобровільного природного статевого акту жінки щодо чоловіка, за якого проникнення «в тіло іншої особи» (в тіло чоловіка) не відбувається? Навіть за сексуальне насильство(ст. 153 КК України) буде неможливо притягнути жінку-гвалтівницю, тому що диспозиція даної статті містить розмежувальну негативну ознаку – дії сексуального характеру повинні бути «не пов’язані з проникненням в тіло іншої особи». Тому відповідати такі сексуально-стурбовані жіночки зможуть лише за ст.154 "Примушування до вступу в статевий зв'язок", санкції якої набагато менш суворі, ніж за згвалтування. Тобто, недобровільні дії сексуального характеру (половий акт) дорослої жінки з неповнолітнім каратиметься штрафом (до 50 н.м.д.г.) або арештом (строком до 6 місяців), тоді як аналогічний акт дорослого чоловіка з неповнолітньою – позбавленням волі на строк від 7 до 12 років. По європейські, нічого не скажеш.

  Знову торкнемося примітки до ст.152, якою чудотворці, тобто, законотворці, "визначили" поняття добровільної згоди. " Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, враховуючи супутні обставини». Які такі "супутні обставини"? Яким чином, за якою формою буде відбуватися "вільне волевиявлення"? П'ять хвилин було по-коханню, а після зась, все, згоди нема. Не дарма соціальними мережами розповсюджуються так звані "розписки на секс". І такі жартівливі меми не полишені частки здорового глузду, на відміну від творіння наших законодавців. Так, згідно ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. За своєю суттю розписка про взаємні зобов'язання(відсутність претензій, як найкращій варіант) цілком є документом, яким сторони можуть засвідчити своє вільне волевиявлення до дій сексуального характеру. Для сталих сімейних пар-відповідний договір на прикладі шлюбного. І різке припинення бажання можна нівелювати умовами договору або розписки. Сюрреалізм? Мабуть так. Але краще вберегтися, бо на практиці ці зміни в Кримінальний Закон можуть призвести до посилення необгрунтованого кримінального тиску з боку несумлінних правоохоронців та зацікавлених осіб як ситуативно, так і постійно, якщо ці законодавчі новели візьмуть на озброєння злочинні угрупування.